гідність
ГІ́ДНІСТЬ, ності, ж.
1. Сукупність рис, що характеризують позитивні моральні якості.
[Швачка:] Велика честь лицарству! Колишня босоніжка, посполита, і стану подлого [підлого] і роду незначного, судити має гідності лицарські (Леся Українка);
– Час вже аби руські ґаздині знали свою гідність (В. Стефаник);
Йому [Хомі] вже було втішно й приємно від того, що інші частини армії виступали перед ним з такими ж високими гідностями, як і його рідний полк (О. Гончар).
2. тільки одн. Усвідомлення своїх позитивних моральних якостей і поважання цих якостей у собі.
Богдась привітався з почуттям власної гідності – певне, також одразу вирішив довести, що він статечний козак з України (О. Іваненко);
Міська дівчина зуміла викликати в нас [сільських дітей] незнане досі почуття гідності, потрібності в житті (М. Чабанівський);
Відродження Києво-Могилянської академії покликане повернути народові почуття людської і національної гідності (з газ.).
Зачіпа́ти / зачепи́ти честь (гі́дність, самолю́бство) див. зачіпа́ти.
○ (1) З гі́дністю, у знач. присл. – гідно.
Брати всюди і супроти всіх трималися з гідністю і тактовно (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)