гілляка
ГІЛЛЯ́КА, и, ж., розм.
Те саме, що гілля́.
Заревіла престрашенна буря, .. гілляки тріщать, ламаються, падають (Г. Квітка-Основ'яненко);
Дужі гілляки в цвілих кордубатих узлах покривали зверху місцину шатром (П. Тичина);
На лузі не було ні лялечки, тільки шуліки з гілляки мовчазно зоріли в далечінь (Ю. Мушкетик);
* У порівн. Рука, як відрубана гілляка, захиталася і впала безсило (Б. Лепкий).
◇ (1) На гілля́ку кого: а) повісити.
Військо шлю на гайдамаку! Скоро зловлю, – на гілляку І гніздо все розтрощу! (І. Франко);
Грицько видав короткий засуд: – Усіх на гілляку! – Він вказав на якогось кремезного татарина і приказав: – Повішай усіх, а тебе пустять на чотири вітри (А. Чайковський);
– Підемо на Іродового сина, підемо і відіб'ємо Марусю, а його за шияку та на гілляку, бо досить уже лиха накоїв (Б. Лепкий);
Як прийдуть німці – їхня влада, а тебе на гілляку... (Григорій Тютюнник);
б) (зі сл. краще) повіситися (про чиє-небудь скрутне, безвихідне становище).
[Юхим:] Як з таким батьком, то краще на гілляку! (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)