гіпербола
ГІПЕ́РБОЛА¹, и, ж., літ.
Стилістичний засіб перебільшення певних ознак чи якостей предмета, явища або дії з метою посилення художньої виразності.
Епічні та ліричні поетичні форми в українській народній поезії виявляються в цілих картинах, в метафорах, в символізмі, часом в глибокій іронії, а часом в гіперболах (С. Єфремов);
– Борисе Мосейовичу, – перебив йому враз Парцюня, – не говори гіперболами, бо не здивуєш (Т. Осьмачка);
Описуючи могутність руського війська і його князів, автор [“Слова о полку Ігоревім ”] нерідко вдається до гіпербол (В. Русанівський);
// Будь-яке перебільшення.
Мені подобається ця ювелірна розмова, тільки вона, здається, має занадто багато гіпербол (І. Багряний);
– Ви з нас гангстерів не робіть... – Це гіпербола! (А. Крижанівський);
– Ви мені потрібні, Сідалковський, як повітря, як вода, як хліб до сала! Численні дами вашого безрозмірного серця хоч раз коли-небудь казали вам такі слова? Признайтесь! Але без гіпербол! (О. Чорногуз);
* Образно. Гіпербола у синьому кашкетику На білім чорні ямби наживля! (із журн.).
ГІПЕ́РБОЛА², и, ж., мат.
Незамкнена крива з двох гілок, що утворюються при перетині площиною обох порожнин конуса.
Поверхня, утворена обертанням гіперболи навколо її уявної осі, називається однопорожнинним гіперболоїдом обертання (з наук. літ.);
Крім кола, тобто найпростішої плоскої кривої лінії, вже стародавні грецькі математики знали про властивості складних плоских кривих ліній – еліпса, параболи і гіперболи (з наук.-попул. літ.);
У планетарії можна спостерігати орбіти Землі, планет і гіперболи комет (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)