диркати
ДИ́РКАТИ, ає, недок., розм.
Те саме, що деренча́ти.
По всьому селу по бідняцьких дворах дзвеніли сокири, гупали ломи, диркали пилки (А. Головко);
М'яко деренчала сiнокосарка, вистеляючи вибалки малюсiнькими, схожими на долоньки з розчепiреними пальцями, листочками гусячих лапок, диркаючи косою по цупкому, як дрiт, пирiєвi (П. Загребельний);
// Діючи, утворювати різкі, сухі звуки, що нагадують тріск (про автоматичну зброю, механізми і т. ін.).
Над самими хатами пропливає літак, заходячи на посадку. Мотор диркає в повітрі й стихає (Ю. Яновський);
Ланцюжок сіро-зелених постатей, диркаючи з автоматів, рухався з долини вгору (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)