диркати
ДИРКАТИ, ає, недок., розм. Те саме, що деренчати.
По всьому селу по бідняцьких дворах дзвеніли сокири, гупали ломи, диркали пилки (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 491);
// Діючи, утворювати різкі, сухі звуки, що нагадують тріск (про автоматичну зброю, механізми тощо).
Над самими хатами пропливає знайомий літак, заходячи на посадку. Мотор диркає в повітрі й стихає (Юрій Яновський, II, 1954, 219).
Словник української мови (СУМ-11)