дубнути
ДУ́БНУТИ, ну, неш; мин. ч. дуб, ла, ло; недок., розм.
Те саме, що дубі́ти.
Дощ витрушувався з сірої повсті, сірів над водою, над пашнею. На тому березі ледве видніє корова: опустила голову, дубне (Є. Гуцало);
– З цього обійстя ще ніхто ніколи не виходив. З цього обійстя ніхто ніколи і не вийде... – Не розумію вас, – сухо мовив Олізар, відчуваючи, що йому дубне на спині шкіра (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)