дуван
ДУВА́Н, у, ч., заст.
Поділ здобичі, а також сама здобич.
– Що, отамане, собі найкращий дуван хочеш? – люто захарчав Малюта, схопившись за ніж (Д. Білий);
Характерно, що у січовому середовищі, а пізніше й в гайдамацьких загонах, процес паювання здобичі називається татарським слівцем “дуван” (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)