дуван

дува́н

(тюрк.)

1. Здобич і поділ її.

2. Відкрите підвищене місце.

Значення в інших словниках

1. дуван — дува́н іменник чоловічого роду здобич арх.  Орфографічний словник української мови
2. дуван — -у, ч. 1》 іст. У тюркомовних країнах – здобич на її поділ. 2》 Відкрите підвищене місце.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дуван — ДУВА́Н, у, ч., заст. Поділ здобичі, а також сама здобич. – Що, отамане, собі найкращий дуван хочеш? – люто захарчав Малюта, схопившись за ніж (Д.  Словник української мови у 20 томах
4. дуван — див. вигода  Словник синонімів Вусика