дюбель

ДЮ́БЕЛЬ, я, ч.

Чотиригранний стрижень, який гострим кінцем забивають у цегляну або бетонну стіну для вгвинчування шурупів.

– Штапики ми з тобою, Луїзко, купували там, де й дюбелі, я це добре пам'ятаю... (Г. Вдовиченко);

Дюбель різними способами закріплюється в несучій основі й тримає усю конструкцію (з навч. літ.).

Значення в інших словниках

1. дюбель — дю́бель іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. дюбель — -я, ч. Чотиригранний стрижень, що його гострим кінцем забивають у стіну; в тупому кінці є отвір з різьбою, куди вгвинчують шуруп.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дюбель — дю́бель (нім. Dubel – закріпка, шип) чотиригранний стрижень, що його гострим кінцем забивають у кам’яну стінку; в тупому кінці Д. є отвір з різьбою, куди вгвинчують шуруп з роликом для закріплення електричного дроту.  Словник іншомовних слів Мельничука