зарівно
ЗАРІ́ВНО, ЗАРІ́ВНА, присл., діал.
Однаково.
Коли не Галя, то хай і... Варвара буде, а я зарівно пропав, бо не буду любити (А. Свидницький);
Ні, хто не любить всіх братів, Як сонце Боже, всіх зарівно, Той щиро полюбить не вмів Тебе, коханая Вкраїно! (І. Франко);
Гинули жінки, зарівно як і мужчини, діти, як і старці, вимордовано дідів, батьків і внуків (Б. Лепкий);
“Його можна зарівно вивчити і на ремісника, і на імама, – подумав Регель, коли підготовка спектаклю коронування нового султана була закінчена. – Він ще дитина” (Р. Іваничук);
Що вірші з вадами – не дивно: докінчуй книжечки – і край. Світ повен протиріч. І знай – ти суперечливий зарівна (В. Стус, пер. з тв. Й.-В. Гете);
// у знач. пред.
Страх її і жах минувсь увесь, і такий спокій обійняв її, що хоч жити, хоч помирати зараз – усе те зарівно (Марко Вовчок);
Укупі грались [панич та лакей – діти], і усе у них зарівна (І. Манжура).
Словник української мови (СУМ-20)