збаламучувати
ЗБАЛАМУ́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗБАЛАМУ́ТИТИ, у́чу, у́тиш, док., кого, що, розм.
Те саме, що баламу́тити.
Сплески сонячної активності розігрівають зовнішні шари атмосфери Землі, а потоки заряджених часток і випромінювань збаламучують всю повітряну оболонку (з навч. літ.);
Лопаті буксира збаламутили воду поміж собою й пароплавом (Ю. Яновський);
Роман Оноре де Бальзака “Баламутка” розповідає про красу, що збаламучує чоловічий розум, і про жіночу нерозважливість, яка зрештою стає згубною і для чоловіків, і для самої жінки (з навч. літ.);
Школярі, яких загітував Вітя, .. мало не бунт вчинили проти батьків та матерів, що не пускали до Києва вчитись. Чути було, десь бідкались: – Ну й що ви скажете, збаламутили дітей, що тепер і ради їм не даси (С. Васильченко);
[Кембль:] Я-то сам гадав про тебе, що ти почтивий хлопець. А проте таки ти Дженні збаламутив (Леся Українка);
Весною 1708 р. військовий суддя Кочубей, розгніваний на Мазепу, що збаламутив йому доньку, з свояком своїм полковником Іскрою подали донос цареві і в нім оповіли про зносини Мазепи з шведською партією (М. Грушевський);
– Всі ви такі. Тільки й дивитесь, як бідну дівчину збаламутити, а тоді вженитися [оженитися] на багатій (Ю. Винничук);
* Образно. Я знаю, – багато таких, як я, будуть стискувати плечима на мої одверті слова; але мого спокою й певності в собі вони не збаламутять (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)