картуз
КАРТУ́З, а́, ч.
Те саме, що кашке́т.
– А шкода, добрий картуз та передраний козирок, – додав він, розглядаючи (Панас Мирний);
Батько стоїть без картуза серед двору: гранчаста, загоріла шия, а сінину з чуба вітер висмикнув (Г. Косинка);
Картуз ще місяць тому був новісінький, козирок блищав, мов дзеркальце (О. Донченко);
Тимко, у новому сіренькому костюмчикові, штани навипуск поверх чобіт, картуз на кучерях, стоїть, понуривши голову, прощається з рідними (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)