кахикання
КАХИ́КАННЯ, я, с.
Дія за знач. кахи́кати і звуки, утворювані цією дією.
Тільки доносилося глухе кахикання (Панас Мирний);
Їхня розмова точиться пошепки, і, як неспокійні бризки, перериває її раптом то кахикання агронома, то хрипкий сміх Кукси (О. Донченко);
З відчинених дверей почулося кахикання, на порозі з'явилася похилена постать в полотняній сорочці та штанях (О. Бердник);
Коли в такі хвилини прочинялися двері до його кабінету, Клавдій Миколайович уже не реагував ні на протяги, ні на скрипи, ні на будь-яке кахикання (О. Чорногуз).
Словник української мови (СУМ-20)