квапити
КВА́ПИТИ, плю, пиш; мн. ква́плять; наказ. сп. квап; недок., кого і без прям. дод.
1. Спонукати кого-небудь робити щось швидше; підганяти (у 1 знач.).
До Салерна лагодиться Генріх, Квапить слуг, за гори рветься духом (І. Франко);
Нерозбірливим від контузії голосом він квапить лікаря, який його оглядає (Ю. Яновський);
Михайло вже давно побіг у справах, і він був сам собі господар, ніхто його не квапив, не підганяв (Василь Шевчук);
* Образно. Весна квапить. Потрібна висока організованість робіт на кожному полі (з газ.).
2. у що, діал. Сунути, пхати.
– Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій У чистую оцюю воду? (Л. Глібов).
Словник української мови (СУМ-20)