квапитися
КВА́ПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. ква́пляться; наказ. сп. ква́пся; недок.
1. Старатися, намагатися робити що-небудь швидше; поспішати, хапатися; протилежне гаятися.
Не квапся поперед батька в пекло (прислів'я);
– Не надто квапся, не надто й гайся (І. Франко);
Прощалися поспіхом, де як доводилось, нашвидку й рушали, кваплячись, неначе навздогін за долею (О. Довженко);
Кудись квапився, ніби ціле його життя залежало тільки від стрілок годинника (Ірина Вільде);
// з інфін. Мати бажання, прагнути щось робити.
– А я собі думаю: дай трохи пожартую з паном, щоб не дуже квапився куматись з людьми (І. Нечуй-Левицький);
Старша дочка подоїла вже корову і квапилась тепер нагодувати худобу (Б. Антоненко-Давидович).
2. на кого – що. Мати бажання до чого-небудь; спокушатися ким-, чим-небудь; зазіхати на когось, щось.
Уставши, не дуже на тую дулівку квапився [сотник], бо ще нове лихо зовсім його скрутило (Г. Квітка-Основ'яненко);
Хіба мало, та й яких женихів на неї квапилось? (Ганна Барвінок).
○ (1) Не ква́плячись, у знач. присл. – без поспіху, поволі.
Андрій Степанович учить Женчика заряджати маленьку рушничку й, не кваплячись, цілитися (Б. Антоненко-Давидович);
Молодцюватий капітан з акуратно нашитими гарматами на петлицях, не кваплячись, підійшов до партизанів (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)