квапити

КВА́ПИТИ, плю, пиш; мн. ква́плять; недок., перех. і без додатка.

1. Спонукати кого-небудь робити щось швидше; підганяти.

До Салерна лагодиться Генріх, Квапить слуг, за гори рветься духом (Фр., XII, 1953, 304);

Нерозбірливим від контузії голосом він квапить лікаря, який його оглядає (Ю. Янов., IV, 1959, 179);

*Образно. Весна квапить. Потрібна висока організованість робіт на кожному полі (Рад. Укр., 14.IV 1967, 2).

2. у що, діал. Пхати.

— Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій У чистую оцюю воду? (Гл., Вибр., 1951, 39).

Значення в інших словниках

1. квапити — (наполегливо спонукати когось до швидкої дії) покваплювати, підганяти, діал.: наглити, галити.  Словник синонімів Полюги
2. квапити — ква́пити дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
3. квапити — ПІДГАНЯТИ, підгонити, з. галити; (збільшувати темп) прискорювати.  Словник синонімів Караванського
4. квапити — -плю, -пиш; мн. кваплять; недок., перех. і без додатка. 1》 Спонукати кого-небудь робити щось швидше; підганяти. 2》 у що, діал. Пхати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. квапити — КВА́ПИТИ, плю, пиш; мн. ква́плять; наказ. сп. квап; недок., кого і без прям. дод. 1. Спонукати кого-небудь робити щось швидше; підганяти (у 1 знач.). До Салерна лагодиться Генріх, Квапить слуг, за гори рветься духом (І.  Словник української мови у 20 томах
6. квапити — КВА́ПИТИ (спонукати когось до швидкого виконання чого-небудь, до прискорення якоїсь дії), ПОКВА́ПЛЮВАТИ, ГАЛИ́ТИ діал.; ПІДГАНЯ́ТИ (ПІДГО́НИТИ), ПРИГАНЯ́ТИ (ПРИГО́НИТИ) розм., ГАРЯЧИ́ТИ розм., ПІДСТЬО́БУВАТИ (ПІДСТІБА́ТИ) розм.  Словник синонімів української мови
7. квапити — Квапити, -плю, -пиш гл. 1) Торопить. Желех. 2) Совать. Та квапиш ніс поганий свій у чистую оцюю воду. Гліб.  Словник української мови Грінченка