квартирувати
КВАРТИРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. розм. Жити, мешкати в найманій квартирі.
Мати згодом переїхала на село до брата, а Філько пішов квартирувати до того двірника, що мав опікуватись ним (Ірина Вільде);
– Будьмо знайомі. Дмитро Кутень, ваш колега – агроном .. Ось уже три місяці квартирую в Маланки (М. Зарудний);
Незважаючи на пізній вечір, послав [обер-лейтенант] цілий наряд – трьох поліцаїв і двох солдатів, – аби зробили обшук у хаті, де квартирував учитель (Є. Доломан).
2. заст. Розміщуватися, стояти на квартирах (про військо).
З тих пір як радянські війська почали наближатись до Дніпра, німці в будинку вже не квартирували (С. Голованівський);
Американці квартирували в Полтаві більше року. До 19 вересня 1944 р. вони забезпечували виконання “наскрізних” бомбових ударів по гітлерівцях (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)