квестія
КВЕ́СТІЯ, ї, ж.
1. Проблема; питання.
Боячись наразитися на Ваш гнів, я не буду дальше розмазувати сеї квестії (І. Франко);
Але донедавна була хоть [хоча б] одна партія межи поляками, котра в сій квестії [польсько-руській] висказувалася [висловлювалася] справедливо (В. Стефаник);
– Що вам, мамо, сьогодні? – спитав я. – Несу цвіти, то й несу. Чи варто з цього робити квестію? (О. Кобилянська).
2. заст. Допит.
Дати б цього чауса [чауша] на квестію, допитати червоним залізом: звідки приїхав і де взяв ханську печатку? (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)