квітувати
КВІТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. тільки 3 ос. Викидати квіти; квітнути, цвісти.
Густішою стіною сплелося жито, що почало вже квітувати, – пустило із себе дух свого цвіту (С. Васильченко);
І всюди, всюди, – аж ніби холодно ставало від білого цвіту! – скрізь квітувала калина... (О. Ільченко);
// Бути вкритим квітами, мати квіти.
– Одначе ваші пейзажі зовсім не позначені меланхолією .. Ваша природа не знає ні бур, ні грози, ні ночі. Все в ній квітує (В. Підмогильний);
В травні на Україні квітує земля (Ю. Смолич);
Степ квітував. Незайманий, звіку неораний, високотравний... (О. Гончар);
* Образно. І хоч життя, як зрілий плід, Але серця квітують квітом (Л. Дмитерко).
2. перен. Процвітати, успішно розвиватися.
Нескорена навік хай квітує земля! (П. Усенко);
Життя не можна стримати. Воно не обривається, Квітує, розвивається (В. Іванович);
// Розквітати, сповнюватися снаги.
Ця сила не помічається в будній день, бо прокидається вона лише перед лицем смертельної небезпеки. Тоді людина квітує, молодіє (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)