кеба
КЕ́БА, и, ж., розм.
Здібність, уміння.
Нема кеби зробить (Сл. Б. Грінченка);
Тоді – надія на Бога та на вашу кебу (І. Микитенко);
– На тобі, Антоне, п'ятьорку [п'ять карбованців] та хоч .. випий, бо чортма в тебе хазяйської кеби (Григір Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)