кепка
КЕ́ПКА, и, ж.
Чоловічий головний убір із м'яким дашком, без твердого денця та околички.
Потім підійшов хлопчина типу міського: у штанях навипуск, у піджаці й сірій кепці (А. Головко);
Синю кепку йому з міста батьки привезли (О. Копиленко);
Наш провідник .. звернув увагу на високу і струнку людину в кепці, яка крокувала по тротуару паралельно з нашим автобусом (О. Шугай);
На одному був плащ, голову іншого прикрашала плетена шапочка, третій виділявся кепкою з великим козирком (А. Кокотюха).
Словник української мови (СУМ-20)