кепка
КЕ́ПКА, и, ж. Чоловічий головний убір із м’яким дашком, без твердого денця та околички.
Синю кепку йому з міста батьки привезли (Коп., Як вони.., 1948, 39);
Потім підійшов хлопчина типу міського: у штанях навипуск, у піджаці й сірій кепці (Головко, І, 1957, 169);
Здрастуйте, — привітався прибулий і, знявши кепку, ступив два кроки вперед (Тют., Вир, 1964, 163).
Словник української мови (СУМ-11)