кепі
КЕ́ПІ, невідм., с.
1. Те саме, що ке́пка.
Комендант бачить цю людину в кепі вже більше двох годин. Кепі то біля кухні вештається, то блукає чогось по доріжках (М. Хвильовий);
З Володі зірвало кепі, воно закрутилося над головою і зникло за бортом (О. Донченко);
Нюся ніяковіла й торгала синє французьке кепі на своїх кучерях (Ю. Смолич);
До кімнати увійшов у плащі з піднятим коміром, у кепі з великим дашком високий, тонкий, трохи сутулуватий парубок (П. Дорошко);
Художник розбудив ще якогось цивільного в кепі, в благенькому демісезонному пальті (О. Гончар).
2. заст. Вид форменого кашкета з прямим дашком і твердим денцем (в арміях та поліції деяких країн, а також у чоловічих гімназіях дореволюційної Росії).
Поліцейський в своїй пелерині сидів зігнувшись високо десь на стіні, а його кепі блищало на сонці (М. Коцюбинський);
Ці Гаврили [залізничні кондуктори] вбралися тепер у французькі кепі з червоною стрічкою, але це мало європеїзує їх: атавізм чумацької мажі і безкрайого українського степу міцно сидить у них (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)