кертиця
КЕРТИ́ЦЯ, і, ж., діал.
Те саме, що керти́на.
– Та най мені кертиця вазонки [вазони] порицькає [перериє], як я вас перебила! (Ю. Винничук);
* У порівн. Ховаючися тут по ярах, тут виринаючи, мов кертиці, з-під землі, .. всі поспішали до волецького ліска (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)