кисляк
КИСЛЯ́К, ч.
1. род. у́, розм. Загусле кисле молоко.
Зоя залізла до комори шукати .. кисляку на вечерю (О. Кобилянська);
– Їж, мати ще підсипле, їж, у погрібнику є ще кисляк у гладущику, і хліб іще є на миснику, й старе сало в мішку у коморі висить на гаку (Є. Гуцало);
Їли головним чином хлібні й молочні страви: хліб, пироги із сиром, вареники, галушки, локшину, лапшу, млинці, деруни, коржі, кисляк, варенець, сир, масло, сметану (Д. Білий);
* Образно. Плаче [Марла] за зрадженими мріями своїх колишніх однокласників, що так і не змогли продовжувати віру в диво й поперетворювали свої життя на звичайний побутовий кисляк (І. Карпа).
2. род. у́, жарг. Сухе вино, перев. біле.
Кисляком, що мав терпкий дух винограду, смакували довго (із журн.).
3. род. а́, перен., зневажл. Про в'ялу, нудну людину, що постійно скиглить, жаліється.
Кисляк, мерзотник, от що таке ти! (Б. Лепкий);
На трибуні – мастак, а на ділі – кисляк! (І. Рябокляч);
Я знав людей, що вийшли з робiтничих чи селянських сiмей i, помокнувши в iнтелiгентському кисляку, поривали зi своїм родом (Р. Андріяшик).
Словник української мови (СУМ-20)