киць-киць
КИЦЬ-КИ́ЦЬ, КИ́ЦЮ-КИ́ЦЮ, розм.
Вигук, яким кличуть кішку.
– Киць-киць, – почувся лагідний голос господаря. Отже, я став котом, а кіт Абель став мною... (Ю. Винничук);
А ниць упадеш – не підніму, схилюся, вклякну чи присяду навпочіпки, вдам, ніби кицьку шукаю, киць-киць, де ти, кицю? (Ю. Іздрик).
Словник української мови (СУМ-20)