клечати
КЛЕЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., що, етн.
Убирати, прикрашати (зеленню).
Мати приносила завжди з лісу березове гілля, клечала ним кімнатку (О. Іваненко);
Незабаром ось Тройця, дівчата хати клечатимуть, долівки труситимуть луговою травою (О. Гончар);
Всі ми колись повернемось з вирію, спізнавши чужини і вотчини себе. А наразі клечай нашу стріху, вимощуй тернове гніздо (І. Калинець);
* Образно. Вже дальні далі на меті. Ще варто жити, коли бурі Клечають хмари золоті (В. Стус).
Словник української мови (СУМ-20)