клинцювання
КЛИНЦЮВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. клинцюва́ти.
При використанні колотого каменю проводять ретельне клинцювання й осаджують бруківку легким трамбуванням (із журн.).
2. збірн. Клинці (кілочки), забиті в стіну (з обох боків) перед обмазуванням її глиною.
Глина по стінах давно облупилась, стирчало саме клинцювання (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)