клювати
КЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, недок.
1. кого, що і без прям. дод. Їсти, хапаючи дзьобом (про птахів); дзьобати (у 1 знач.).
Лелека зразу холоду нагнав І жаб дурних клювати добре став (Л. Глібов);
Вони [горобцi] йому велику шкоду робили: випивали соняшники, клювали вишнi, псували городину, дiрявили дах своїми гнiздами (В. Винниченко);
Збоку щось заквоктало, залопотіло крильми, і чудесний червоний красунь фазан із хвостом дугою підбіг до снопа і почав клювати зерно (Остап Вишня);
Насипле [Василь] насіння конопляного, синичка і клює його (О. Копиленко).
2. кого, що і без прям. дод. Бити дзьобом; дзьобати (у 2 знач.).
Молоді, задерикуваті півні клювали один одного в голови (О. Донченко);
* Образно. Великі краплі дощу дзвінко клюють плесо ріки (О. Бердник);
Старий папуга недолюблював гостей, тому завжди клював пальці тих, хто тільки насмілиться до нього підійти (із журн.).
3. кого, що і без прям. дод., перен., розм. Дошкуляти, допікати комусь чим-небудь.
Навіть Сагайдак ближче переселився, щоб клювати щодня Перегуду (В. Кучер);
Його весь час обривають, клюють запитаннями та репліками (А. Дімаров);
Влада міста часто клює рекламні агенства за використання скандальних відеороликів (з газ.).
4. на що і без дод. Схоплювати принаду, наживу на вудці (про рибу).
Захаркового запаху боялась навіть риба і тому погано клювала (О. Довженко);
Теплого серпневого вечора риба у річковій заводі під лісовою галявиною клювала на диво добре (В. Владко);
Віктор сів поміж хлоп'ят, завівши бесіду про те, на яку приманку яка риба краще клює (М. Руденко);
Риба плавала навколо, позирала на краківську ковбасу, але не клювала (П. Загребельний);
// безос.
– Дідусю, дідусю, клює на вашій... (В. Земляк);
З першого ж закиду в нього не клювало, а просто потягло линву з рук (Ю. Логвин).
5. на що, перен., розм. Давати себе одурити.
– Та ні, приємно. Всі й клюють на це [на комплімент] (Ю. Мушкетик);
– Я їх братиму грішми... Бо ні на що так жінка не клює, як на гроші... (О. Чорногуз).
◇ [І] ку́ри не клюю́ть див. ку́ри;
(1) Клюва́ти (клю́кати, покльо́вувати) но́сом – дрімати, засинати сидячи, час від часу опускаючи на мить голову.
Декотрі дрімали, клюкаючи носами (С. Черкасенко);
Микола підпер важку голову руками, покльовує носом (В. Кучер);
Чублик не помічав, як він, уже зовсім сонний, хилився, клював носом у коліно (В. Близнець);
Хлопець сів на лаву і став чекати. Куняв, покльовуючи носом (Валерій Шевчук);
Я зупинився перепочити. Пристелив на камінь складений удвічі светр, присів та й почав клювати носом (Любко Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)