клювати

КЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, недок.

1. кого, що і без прям. дод. Їсти, хапаючи дзьобом (про птахів); дзьобати (у 1 знач.).

Лелека зразу холоду нагнав І жаб дурних клювати добре став (Л. Глібов);

Вони [горобцi] йому велику шкоду робили: випивали соняшники, клювали вишнi, псували городину, дiрявили дах своїми гнiздами (В. Винниченко);

Збоку щось заквоктало, залопотіло крильми, і чудесний червоний красунь фазан із хвостом дугою підбіг до снопа і почав клювати зерно (Остап Вишня);

Насипле [Василь] насіння конопляного, синичка і клює його (О. Копиленко).

2. кого, що і без прям. дод. Бити дзьобом; дзьобати (у 2 знач.).

Молоді, задерикуваті півні клювали один одного в голови (О. Донченко);

* Образно. Великі краплі дощу дзвінко клюють плесо ріки (О. Бердник);

Старий папуга недолюблював гостей, тому завжди клював пальці тих, хто тільки насмілиться до нього підійти (із журн.).

3. кого, що і без прям. дод., перен., розм. Дошкуляти, допікати комусь чим-небудь.

Навіть Сагайдак ближче переселився, щоб клювати щодня Перегуду (В. Кучер);

Його весь час обривають, клюють запитаннями та репліками (А. Дімаров);

Влада міста часто клює рекламні агенства за використання скандальних відеороликів (з газ.).

4. на що і без дод. Схоплювати принаду, наживу на вудці (про рибу).

Захаркового запаху боялась навіть риба і тому погано клювала (О. Довженко);

Теплого серпневого вечора риба у річковій заводі під лісовою галявиною клювала на диво добре (В. Владко);

Віктор сів поміж хлоп'ят, завівши бесіду про те, на яку приманку яка риба краще клює (М. Руденко);

Риба плавала навколо, позирала на краківську ковбасу, але не клювала (П. Загребельний);

// безос.

– Дідусю, дідусю, клює на вашій... (В. Земляк);

З першого ж закиду в нього не клювало, а просто потягло линву з рук (Ю. Логвин).

5. на що, перен., розм. Давати себе одурити.

– Та ні, приємно. Всі й клюють на це [на комплімент] (Ю. Мушкетик);

– Я їх братиму грішми... Бо ні на що так жінка не клює, як на гроші... (О. Чорногуз).

◇ [І] ку́ри не клюю́ть див. ку́ри;

(1) Клюва́ти (клю́кати, покльо́вувати) но́сом – дрімати, засинати сидячи, час від часу опускаючи на мить голову.

Декотрі дрімали, клюкаючи носами (С. Черкасенко);

Микола підпер важку голову руками, покльовує носом (В. Кучер);

Чублик не помічав, як він, уже зовсім сонний, хилився, клював носом у коліно (В. Близнець);

Хлопець сів на лаву і став чекати. Куняв, покльовуючи носом (Валерій Шевчук);

Я зупинився перепочити. Пристелив на камінь складений удвічі светр, присів та й почав клювати носом (Любко Дереш).