клювання

КЛЮВА́ННЯ, я, с.

Дія за знач. клюва́ти 1–4.

Клювання є природним інстинктом птахів (з навч. літ.);

У птахів клювання є своєрідним природним відбором, коли самці борються за самицю (із журн.);

Постійні докори та клювання дитини в школі чи вдома можуть стати причиною стресу чи депресії (з газ.);

Він поклав вудлище на землю, втративши, видно, надію на клювання (В. Гжицький);

Прив'язанi до рам вудлиська вистромленi далеко вперед i погойдуються, наче вже почалося клювання великої риби (В. Яворівський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клювання — клюва́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. клювання — -я, с. Дія за знач. клювати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. клювання — КЛЮВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. клюва́ти. Він поклав вудлище на землю, втративши, видно, надію на клювання (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 10). Словник української мови в 11 томах