1. Словник української мови в 11 томах

клювати

КЛЮВА́ТИ, клюю́, клює́ш, недок.

1. перех. Їсти, хапаючи щось дзьобом (про птахів); дзьобати (у 1 знач.).

— Ой не клюйте, гайворони, Чумацького трупу. Наклювавшись, подохнете Коло мене вкупі (Шевч., II, 1953, 127);

Лелека зразу холоду нагнав І жаб дурних клювати добре став (Гл., Вибр., 1951, 123);

Насипле [Василь] насіння конопляного, синичка і клює його (Коп., Як вони.., 1948,100).

2. перех. і без додатка. Бити дзьобом; дзьобати (у 2 знач.).

Молоді, задерикуваті півні клювали один одного в голови (Донч., Ю. Васюта, 1950, 12).

3. перех., перен., розм. Дошкуляти, допікати комусь чим-небудь.

Навіть Сагайдак ближче переселився, щоб клювати щодня Перегуду (Кучер, Прощай.., 1957, 272).

4. неперех. Схоплювати принаду, наживу на вудці (про рибу).

[В л а с:] Як тільки почне [риба] клювати, то попускайте вудлище (Кроп., II, 1958, 285);

Віктор сів поміж хлоп’ят, завівши бесіду про те, на яку приманку яка риба краще клює (Руд., Вітер.., 1958, 115);

// безос.

Льоні ловиться погано,— Ну хоч раз би клюнуло (Біл., Пташ. голоси, 1956, 19).

◊ Клюва́ти но́сом — дрімаючи в сидячому положенні, опускати на мить голову; куняти.

В кабіні біля шофера сидів якийсь неголений, худий інтендант і клював носом від довгого недосипання (Кучер, Голод, 1961, 113).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клювати — Клювати носом: «дрімати»[ II, 24] [ОГ] Словник з творів Івана Франка
  2. клювати — (їсти дзьобом) дзьобати, (сидячи спати) куняти. Словник синонімів Полюги
  3. клювати — клюва́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  4. клювати — I видзьобувати, викльовувати, дзьобати, додзьобувати, докльовувати, докльовуватися, прокльовувати, прокльовуватися (про курча), розкльовувати II див. хапати Словник синонімів Вусика
  5. клювати — клюю, клюєш, недок. 1》 перех. Їсти, хапаючи щось дзьобом (про птахів); дзьобати (у 1 знач.). 2》 перех. і без додатка. Бити дзьобом; дзьобати (у 2 знач.). 3》 перех., перен., розм. Дошкуляти, допікати комусь чим-небудь. 4》 неперех. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. клювати — Дзьобати, дзьобнути, видзьобувати, видзьобати, повидзьобувати, задзьобувати, задзьобати, позадзьобувати, зідзьобувати, зідзьобати, позідзьобувати, наддзьобувати, наддзьобати, понаддзьобувати, подзьобувати, подзьобати, роздзьобувати, роздзьобати... Словник чужослів Павло Штепа
  7. клювати — КЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, недок. 1. кого, що і без прям. дод. Їсти, хапаючи дзьобом (про птахів); дзьобати (у 1 знач.). Лелека зразу холоду нагнав І жаб дурних клювати добре став (Л. Словник української мови у 20 томах
  8. клювати — Юю, -юєш, недок. Засинати. Іди додому клювати, бо де я тебе покладу? Словник сучасного українського сленгу
  9. клювати — (і) ку́ри не клюю́ть у кого, зі сл. гро́шей, а також зі словоспол. так, що. Дуже багато, велика кількість. В нього грошей кури не клюють (М. Стельмах); У нього оце тепер — несподівано й тимчасово — так багато грошей, що їх і кури не клюють... (Т. Фразеологічний словник української мови
  10. клювати — КЛЮВА́ТИ (про птахів — їсти, хапаючи щось дзьобом, бити дзьобом), ДЗЬО́БА́ТИ (ДЗЮ́БА́ТИ рідше), ДОВБА́ТИ (ДОВБТИ́), КЛЮ́КАТИ розм.; ПИ́ТИ (їсти молоде зерно); ЦЮ́КАТИ, ЦЮ́КАТИСЯ розм. (бити дзьобом); ЩИПА́ТИ (шкіру тіла). — Док. Словник синонімів української мови
  11. клювати — Клюва́ти, клюю́, клює́ш, клює́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. клювати — Клювати, -клюю́, -єш, одн. в. клюнути, -ну, -неш гл. 1) Клевать, клюнуть. Їдять шляхту, клюють очі. Шевч. 174. Списав спину, що й курці нігде клюнути. Ном. № 4016. 2) Биться (о пульсѣ). Вже жили не клюють. Ном. № 8233. Словник української мови Грінченка