клячати

КЛЯЧА́ТИ, КЛЯЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, недок., діал.

Стояти на колінах.

Він довго клячав, похиливши сиву голову і зложивши руки навхрест (І. Франко);

Коло нього [теляти] клячала Марійка із синами і майже плакала (О. Кобилянська);

Якась черниця Під образом клячить, мов тінь (Б. Лепкий);

Марія клячить, шепче молитви... (У. Самчук);

Молодий чоловік у чорному піджаку клячав на кам'яній підлозі. Уста його мовчали, лише серце проказувало молитву (О. Лисяк).

Значення в інших словниках

1. клячати — Кляча́ти, клячі́ти: кляча́ти: — стояти на колінах [1;13;21;23;43;II,IV] — стояти на колінах нерухомо [3] — стояти навколішках [X,XIII]  Словник з творів Івана Франка
2. клячати — кляча́ти дієслово недоконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
3. клячати — КЛЯЧИТИ, стояти навколішках <�на колінах>, п! УКЛЯКАТИ.  Словник синонімів Караванського
4. клячати — і клячити, -чу, -чиш, недок., діал. Стояти на колінах.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. клячати — кляча́ти стояти на колінах (ср, ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. клячати — КЛЯЧА́ТИ і КЛЯЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, недок., діал. Стояти на колінах. Він довго клячав, похиливши сиву голову і зложивши руки навхрест (Фр., V, 1951, 89); Аглая-Феліцітас… клячила перед Софою (Коб., III, 1956, 366).  Словник української мови в 11 томах
7. клячати — Кляча́ти, -чу́, -чи́ш гл. 1) Стоять на колѣняхъ. 2) Дѣлать родъ плетня въ лѣсу, подрубивъ тонкія деревья, наклонивъ и нерепутавъ ихъ между собою. Чигир. у.  Словник української мови Грінченка