ковалиха
КОВАЛИ́ХА, и, ж., розм.
Дружина коваля.
А мені, каже, розказувала про се покійна ковалиха Оксана (Г. Квітка-Основ'яненко);
На ранок Давид підвівся, ледве розвиднілось, і зразу ж зібрався йти. Не пускали. Ковалиха ніби щось почула матернім серцем, припадала до нього, як до сина (А. Головко);
– Прийміть на роботу, – попросився Михайлик і чемно віддав чолом ковалеві й білявенькій цікавій ковалисі (О. Ільченко).
Словник української мови (СУМ-20)