ковбиця
КО́ВБИЦЯ, і, ж., діал.
1. Отвір у передній частині селянської печі.
У ковбиці було ще на казанів три картоплі (Я. Качура);
В ковбиці, збоку, тліли жаринки в попелі. Сірників не було, і люди вогонь тримали зранку до вечора, цілу добу (К. Гриб).
2. Колода, на якій рубають дрова.
Став [пес] на ковбицю ногами І до сонця морду зносить (І. Франко);
Він поклав на ковбицю гілку й вдарив по ній сокирою (Г. Пагутяк);
Коли до Віки долучаються Лорна і Жанна, троє панків, що сиділи на ковбицях, зриваються, пропонуючи дамам місця (Любко Дереш).
Словник української мови (СУМ-20)