ковпачок
КОВПАЧО́К, чка́, ч.
1. Зменш. до ковпа́к.
За кілька хвилин легкою ходою підійшов сам завідувач, одягнений у коротку білу куртку та в білий ковпачок (М. Руденко);
Надя бачила худі в синьому прожиллі професорські руки, галстук кольору павичевого пір'я, три ковпачки жовтих ручок, захромлених у кишені піджака (Є. Пашковський);
Я набираю воду у ванну. Навіщось, мабуть, радше, за звичкою, доливаю в неї два ковпачки бузкової піни (І. Роздобудько).
2. Те саме, що змо́ршок.
Ковпачок – це умовно їстівний гриб, що росте на узліссі і в садах (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)