ковтки
КОВТКИ́, і́в, мн. (одн. ковто́к, тка́, ч.), діал.
Сережки.
Приходила і ся [Ганна] сюди .. в намисті і в ковтках (І. Котляревський);
Вона одягла свій звичайний чорний убір, причесала волосся і вложила маленькі брильянтові ковтки в уха (І. Франко);
У лівому усі висів ковток із одним карбункулом та двома жемчугами (Юліан Опільський);
Серед прикрас для вух побутували металеві з підвісками ковтки (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)