козачина
КОЗАЧИ́НА¹, и, ч., розм.
Те саме, що коза́к 1, 4, 5 (з відтінком схвалення, симпатії, співчуття).
– Ти хто такий? – питав Богун козачину, що, видимо, супроводжував бранців (Я. Качура);
На попоні козачину з битви винесли бійці... (М. Рудь);
І очима вже пас Козачина не раз Журавлині ключі молоденький (І. Манжура);
– А він же з себе і красень! Що за козачина – лицар, справжній лицар (Панас Мирний);
Усі його шанували, і був би прожив свій вік цей хоробрий козачина вільно, широко й бездумно, коли б не занесла його доля на одну могилу (Валерій Шевчук).
КОЗАЧИ́НА², и, ж., заст.
Те саме, що козаки́н.
Мати хотіла одягти його в козачину, в нові крамні штанці (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)