козачина
КОЗАЧИ́НА, и,
1. ч., розм. Те саме, що коза́к 1-5.
— Ти хто такий? — питав Богун козачину, що, видимо, супроводжував бранців (Кач., Вибр., 1953, 79);
На попоні козачину з битви винесли бійці… (Рудь, Дон. зорі, 1958, 102);
І очима вже пас Козачина не раз Журавлині ключі молоденький (Манж., Тв., 1955, 80);
— А він же з себе і красень! Що за козачина — лицар, справжній лицар (Мирний, V, 1955, 102).
2. ж., заст. Те саме, що козаки́н.
Мати хотіла одягти його в козачину, в нові крамні штанці (Н.-Лев., І, 1956, 175).
Словник української мови (СУМ-11)