кокошник
КОКО́ШНИК, а, ч.
1. іст. Стародавній російський жіночий головний убір з високим оздобленим напівкруглим щитком над чолом.
У північних слов'ян ще донедавна зберігалися гарні вінці-діадеми – кокошники, розшиті різними орнаментами-оберегами та символами подружньої вірності й родючості (О. Воропай);
Кокошник уперше одягали в день весілля, а потім носили у великі свята до народження першої дитини (з наук.-попул. літ.);
Назва “кокошник” походить від старослов'янського “кокош”, що означало “півень” – звідси і така форма кокошника, яка нагадує гребінь півня (із журн.).
2. розм. Невеликий жіночий головний убір як елемент уніформи (перев. у продавців, офіціантів і т. ін.).
Тут і там сновигали рясні високогруді дівчата в російських сарафанах і кокошниках – вочевидь, офіціантки (Ю. Андрухович).
3. архт. У російській архітектурі XVI–XVII ст. – прикраса на фасадах будинків, що формою нагадує такий головний убір.
Кокошник – це декоративна форма в російській архітектурі, вид фронтона з карнизом, загнутим по кривизні склепіння або арки (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)