кокошник

КОКО́ШНИК, а, ч.

1. іст. Стародавній російський жіночий головний убір з високим оздобленим напівкруглим щитком над чолом.

У північних слов'ян ще донедавна зберігалися гарні вінці-діадеми – кокошники, розшиті різними орнаментами-оберегами та символами подружньої вірності й родючості (О. Воропай);

Кокошник уперше одягали в день весілля, а потім носили у великі свята до народження першої дитини (з наук.-попул. літ.);

Назва “кокошник” походить від старослов'янського “кокош”, що означало “півень” – звідси і така форма кокошника, яка нагадує гребінь півня (із журн.).

2. розм. Невеликий жіночий головний убір як елемент уніформи (перев. у продавців, офіціантів і т. ін.).

Тут і там сновигали рясні високогруді дівчата в російських сарафанах і кокошниках – вочевидь, офіціантки (Ю. Андрухович).

3. архт. У російській архітектурі XVI–XVII ст. – прикраса на фасадах будинків, що формою нагадує такий головний убір.

Кокошник – це декоративна форма в російській архітектурі, вид фронтона з карнизом, загнутим по кривизні склепіння або арки (з наук. літ.).