колиба
КОЛИ́БА, и, ж., розм.
Традиційна гуцульська дерев'яна споруда з колод для відпочинку та ночівлі мисливців, чабанів і лісорубів, які надовго піднімалися в гори.
Ґонтарі ночували в тісній луб'яній колибі, зложеній тільки з даху, покладеного на скісних платвах, одним кінцем вбитих у землю, а з другого кінця підпертих стовпиками, із луб'яних також бокових причілків (І. Франко);
Сплять в кошарі вівці на горі, а в колибі чорні вівчарі (О. Маковей);
На горбку зі сторони, що його гора ніби висадила з себе, ослоненім цілком густим віттям смерек, що тут розрослися, стоїть, а радше заховалась під ними мала хатина-колиба (О. Кобилянська);
Ватра чаділа, дим не встигав викочуватись через дірку в даху колиби й хмарою висів (С. Скляренко);
Сплять лісоруби в колибі, Сняться їм сни прості (П. Воронько);
Там, у лісі, можна буде зробити з гілля колибу – все-таки не під голим небом (Р. Іваничук);
// Така споруда для проживання туристів та відпочивальників.
У нашому комплексі всі колиби самобутні, їхній зруб виготовлено без жодного цвяха – зі смереки, спеціально привезеної з Карпат (з мови реклами).
Словник української мови (СУМ-20)