колихнути
КОЛИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., що, чим і без дод.
Однокр. до колиха́ти.
Вітер колихнув сонним бором, зашелестів гіллям (С. Васильченко);
Тихо, навіть вітер не колихне билинки (К. Гриб);
– Одна я, Мироне, з дітьми своїми, з бабою Веклою та цим ось, – колихнула на руках Сергійка (Микита Чернявський);
До намету зайшов гетьман реєстровців. Колихнувши відвислим черевом, взявся в боки (В. Чемерис);
// безос.
Вітром колихнуло, Марево звелося (Я. Щоголів);
– Боюсь, що тільки судно колихне, вже він вам і SOS закричить! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)