колодій
КОЛОДІ́Й¹, я́, ч., діал.
Те саме, що колода́ч.
Ся поясина з ножем колодієм у піхві була єдиним скарбом і маєтком Остаповим... (Ганна Барвінок);
Надвечір Катерина вертала з лісу, куди ходила по суховій. Звісно: оберемок суховію – за плечима, а за пасом – гострий ніж-колодій, що ним віття часом підрізувати доводилось (Н. Королева);
Клим поклав ножаку (мабуть, колодій) на кабицю. Якось хвацько, по-парубочому, кинув у розтулені губи цигарку (М. Рудь).
КОЛОДІ́Й², я́, ч., діал.
Колісник.
Серпанка Василь був колодієм у Чигирині, а до того дуже багатим і загальноповажаним чоловіком (А. Чайковський).
КОЛО́ДІЙ, ю, ч.
Густий клейкий розчин клітковини на ефірі та спирті, при випаровуванні яких утворюється тонка прозора плівка.
У медичній техніці колодій застосовується для виготовлення напівпроникних мембран в установках для діалізу та гемодіалізу (з наук.-попул. літ.);
Колодій використовували у фотографії: фотознімки створювалися на скляних фотопластинах, на які попередньо наносили шар колодію (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)