колон
КОЛО́Н¹, а, ч., іст.
1. У Римській імперії, країнах Західної Європи та Візантії в період раннього Середньовіччя – сільський мешканець, який орендував невелику ділянку землі у багатого землевласника.
Поява такої категорії населення, як колони, була пов'язана з кризою рабовласницького господарства та економічною невигідністю рабської праці (з наук. літ.);
Колон мав право вступати в шлюб, мати власне майно, однак він був прикріплений до землі не тільки особисто: діти його теж ставали колонами (з наук.-попул. літ.);
Свого часу тебе навчали, що Римська імперія загинула під ударами рабів і колонів (Ю. Андрухович).
2. У романських країнах і країнах Латинської Америки – селянин (наймит, напівкріпак, орендар і т. ін.).
Рабство на Кубі було скасовано в 1888 році, але більшістіь колишніх рабів потрапили до складу закабалених сільськогосподарських робітників і колонів (з наук. літ.).
КОЛО́Н², а, ч.
1. Грошова одиниця Коста-Рики; дорівнює 100 сентимо.
При виготовленні костариканських колон переважно використовують сталь, плаковану латунню; виняток становить монета номіналом 5 колон, яка чеканиться з алюмінію (із журн.).
2. Грошова одиниця Сальвадору з 1919 по 2004 рік; дорівнює 100 сентаво.
Колон був уведений у Сальвадорі з 1919 року замість песо, у 2004 році був замінений доларом і повністю виведений із обороту (із журн.).
КО́ЛОН, а, ч.
Група стоп з одним ритмічним наголосом; віршовий рядок.
Для досліджуваних весняних обрядових пісень властиве розмаїття пісенних форм, серед яких найбільш уживаними є колон (із журн.);
// Така ритмічна одиниця в прозі.
У художній прозі можуть бути виділені об'єктивно повторювані первісні ритмічні одиниці – ко́лони. Колони, взаємодіючи один з одним, поєднуються у фрази, ці в свою чергу – в абзаци (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)