колонізатор
КОЛОНІЗА́ТОР, а, ч.
1. Той, хто веде політику колонізації (у 1 знач.); прибічник цієї політики.
– Просто не віриться, що десь люди ще їздять на людях. Один двоногий [рикша] везе на собі іншого. І не інваліда, а якого-небудь паршивого колонізатора... (О. Гончар);
З країни вигнали іспанських колонізаторів (О. Бердник);
Почалось вимирання цілих племен, навіть величезних, густо населених районів. І причин безліч: не лише зброя колонізаторів, а й хвороби, які вони завезли сюди зі Старого Світу (І. Білик).
2. Той, хто здійснює заселення й освоєння вільних територій; колоніст.
Заснування греками колоній мало здебільшого організований характер. Звичайно метрополія призначала або самі колоністи обирали керівника руху – ойкіста, основним завданням якого був розподіл земельних ділянок на місці нового поселення (із журн.);
Усі наші прогульки були повні розмов про соціалізм, притім я був захоплений бистротою ума і дотепністю цього рудого хлопського сина, нащадка німецьких колонізаторів (Р. Горак).
Словник української мови (СУМ-20)