командирувати
КОМАНДИРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док., кого, що і без прям. дод., розм.
Те саме, що відряджа́ти 1.
Приходите ви, приміром, до будь-якої установи, що має право командирувати вас за кордон, і говорите: – Удосконалитися мені б, знаєте, слід. Так у мене пішла наука, що без закордону як без рук (Остап Вишня);
Батько почав наполягати, щоб Данило пішов учитися, і його командирували на робфак (В. Кучер);
– Не заперечую, командируємо. Тільки хай товарняками їде, щоб дешевше обійшовся. Чуєш, Микито? Товарняками дуй (О. Гончар);
Восени 1921 р. у Куп'янському повіті Харківської губернії прокотилася хвиля розбійних нападів, і туди було командировано кінний загін Слов'янської повітової міліції (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)