компаньйонка
КОМПАНЬЙО́НКА, и, ж.
Жін. до компаньйо́н 1, 3.
– Пустив я твою компаньйонку чи економку додому на тиждень, а вона от і забарилась (І. Нечуй-Левицький);
Її компаньйонка, молода куркулівна, кінчила, згідно з своїми планами, курси машинопису й уже півроку шукала собі посади (В. Підмогильний);
І компаньйонка вміє бути вірною, а за дізнані добродійства, за щире прихильне серце – вдячною (О. Кобилянська);
Компаньйонка баронеси підпирала Швейка, що сидів у ліжку, і теж пускала сльози (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
* У порівн. В товаристві двох гусей, Що були мов компаньйонки І в літанні помагали, Пелікан слабий прилинув (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)