комірчик
КОМІ́РЧИК, а, ч.
Зменш. до коміре́ць.
А там ще як почнуть [дочки] вигадувати свої витребеньки, якісь комірчики та стьожечки (І. Нечуй-Левицький);
Часом він стає перед широким вікном магазину, під брезентовим дашком, і довго стоїть та дивиться на комірчики, краватки дешевої галантерії (В. Винниченко);
Попереду шкандибав старикан у чорному пальто [пальті] з оксамитовим комірчиком (М. Йогансен);
Комірчик світлої, дбайливо випрасуваної сорочки вибивався з-під піджака (В. Собко).
Словник української мови (СУМ-20)