конвой
КОНВО́Й, ю, ч.
1. Група озброєних людей, що супроводять кого-, що-небудь для охорони або запобігання втечі; варта (у 1 знач.).
Потім його відвели під конвоєм у рідне село (І. Франко);
А що шляхи були дуже небезпечні від татар.., то приставляли [козаки] до кожного каравану конвой (З. Тулуб);
Оточені конвоєм, ми стоячки чекали, коли заявиться Большаков (Б. Антоненко-Давидович);
Слід було обганяти цілі ешелони з депортованими, засудженими, непомітно для конвою передавати крізь ґрати хлібини й цигарки (Ю. Андрухович).
2. Група військових кораблів, які супроводять транспортні або торговельні судна , охороняючи від ворожого нападу.
Малі кораблі конвою зав'яжуть нерівний бій з ворожими торпедоносцями (В. Кучер);
Якої трудності то був перехід! Хоч супроводили їх кораблі конвою і хоч усі транспорти їхні були пофарбовані під колір айсбергів, все-таки одного дня фашистська авіація виявила той дивний караван “айсбергів” (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)